#безбар’єрність: Як розмовляти з дітьми про інвалідність

Насамперед, розмовляючи з дитиною на цю тему, враховуйте її вік та запит, – які саме питання вона вам ставить.

Кожна розмова має бути адаптована до віку дитини та її запитань. Будьте уважні до того, що саме дитина хоче дізнатися, і відповідайте чесно. Якщо ви не знаєте відповіді на запитання, скажіть про це та пообіцяйте повернутися до теми пізніше.

Правильна термінологія є ключем до коректного спілкування про інвалідність. Пояснюйте дитині, чому певні слова є некоректними чи образливими. Коректну термінологію можна знайти у “Словнику безбар’єрності”.

Основні принципи толерантності допоможуть дитині розуміти різноманітність світу. Пояснюйте, що всі люди різні, і це робить наш світ цікавим. Розповідайте про рівне ставлення, яке базується на повазі, а не на почуттях жалю чи страху.

Розповідайте через прості приклади. Наприклад, «дівчинка Таня має порушення слуху, вона спілкується жестовою мовою». Це можна порівняти з веснянками на носі – це просто відмінність.

Дайте дитині зрозуміти, що відмінні риси людини/дитини – не перепона для спілкування. Навпаки, це можливість дізнатись щось нове й цікаве.

Найкраще, що ви можете зробити, – не стояти на заваді спілкуванню своїх дітей з дітьми з інвалідністю, якщо їм цікаво і вони хочуть дружити, а відразу допомагати й навчати толерантному ставленню.

Навчіть дитину бачити в людині насамперед особистість, а в інвалідності просто одну з ознак: «Ось ти світловолосий, кароокий, любиш музику та шоколад, граєш на фортепіано, а Сашко – брюнет, він обожнює пастилу, читати комікси, і він користується кріслом колісним».

І найважливіше – не намагайтесь налякати дитину та не вигадуйте якихось нісенітниць, які впливатимуть на її ставлення до дітей/людей з інвалідністю. Якщо, наприклад, дитина бешкетує і ви розумієте, що вона може травмуватись, найгірше, що ви можете зробити, – гримнути на неї та сказати, що з такою поведінкою «вона стане інвалідом та опиниться у візку». Такі емоційні фрази можуть вплинути на ставлення дитини до людей з інвалідністю. В такому випадку краще буде сказати, що через необачну поведінку вона може травмуватись і їй буде боляче, але не залякуйте дітей людьми з інвалідністю ні в якому разі.

Дітям потрібно обов’язково пояснювати причину та наслідок незвичної поведінки іншої дитини, наприклад, із розладом аутистичного спектра. Інакше вони усе сприйматимуть спрощено: «Не такий, значить над ним можна познущатися, посміятися». Діти можуть не розуміти, що якесь їхнє слово чи жарт можуть сильно нашкодити дитині з РАС.

А взагалі, у дітей набагато менше стереотипів, порівняно з дорослими. І якщо не говорити їм нісенітниць на зразок «ти підхопиш інвалідність, доторкнувшись до дитини в кріслі колісному», вони не поширюватимуть ці міфи далі, а значить – не боятимуться спілкуватись.