#безбар’єрність: Етика взаємодії з людиною, яка має протез/протези

Рукостискання з людиною, яка має протез руки, є цілком природним і прийнятним. Зазвичай така людина сама ініціює жест, простягаючи руку. Однак, якщо рукостискання хочете ініціювати ви самі, краще запитати дозволу. Можна сказати: «Чи зручно вам потиснути руку?» Протез у цьому випадку слід сприймати як частину її тіла, і діяти так, як це відбувається у звичайному спілкуванні.

Повсякденні труднощі, з якими стикаються люди з протезами, залежать від типу протеза, рівня адаптації та середовища. Є люди, які настільки добре користуються протезами, що практично не відчувають бар’єрів: вони бігають, займаються спортом і живуть активним життям.

Однак інші можуть стикатися з певними труднощами. Однією з найбільших проблем є якість дорожнього покриття. Наприклад, гравійні або нерівні поверхні створюють ризик втрати рівноваги через камінці, які можуть вибиватися з-під протеза. Це може призводити до падінь і травм.

Щоб створити комфортне середовище, слід облаштувати рівні покриття, відсутність високих бордюрів і належну якість пішохідних зон. Також важливо враховувати доступність транспорту та будівель для зручного пересування.

Також бар’єром можуть стати сходинки, що мають різну висоту. Для людини, яка користується протезом, це створює значну складність, адже кожен крок потребує точного розрахунку. Вузловий механізм протеза чи сама конструкція вимагають передбачуваності: людина має знати, наскільки піднімати ногу, щоб уникнути помилки та підтримувати рівновагу.

Поручні на сходах значно полегшують підйом і спуск, забезпечуючи підтримку та рівновагу, особливо для людей з протезами.

Під час розмови не варто акцентувати увагу на протезі чи ампутованій кінцівці, оскільки це може створити відчуття незручності або зосередити бесіду на аспектах, які людина не бажає обговорювати. Спілкуватися варто природно, зосереджуючись на самій людині, її інтересах, почуттях та особистості. Якщо ви хочете, щоб вона поділилася своєю історією, важливо не форсувати розмову, а створити довірливу атмосферу, в якій людина почуватиметься комфортно. Можна сказати: «Якщо вам комфортно, я з радістю послухаю вашу історію». Це допоможе дати зрозуміти, що ви відкриті до діалогу, але вибір ділитися чи ні залишається за нею.

Героїзація потребує делікатного підходу, щоб уникнути надмірного акценту на подвигах, який може викликати дискомфорт у деяких людей. Варто фокусуватися на повазі та вдячності, визнаючи внесок людини словами, що демонструють шану, але не створюють тиску. Не варто надмірно ідеалізувати людину чи її вчинки, оскільки це може створювати тиск відповідати високим очікуванням.

Наприклад, можна сказати: «Дякую за те, що ти зробив» або «Ваш внесок дуже важливий». Важливо пам’ятати, що кожна людина сприймає героїзацію по-своєму. Деякі хочуть публічного визнання, а інші вважають, що лише виконували свій обов’язок.

Ситуація, коли хтось у родині починає соромитися виходити на люди після початку користування протезом, може бути складною для всіх. У таких випадках важливо створити умови для відкритого й щирого діалогу, але лише за взаємної готовності. Почати можна з загальної розмови про почуття, зі слів: «Я помічаю, що тобі складно з цим». Людина, яка користується протезом, може не бути готовою говорити про свої емоції, і це потрібно поважати. Разом із тим, сім’я має прагнути підтримувати атмосферу довіри та прийняття.

Рекомендується також звернутися до психотерапії за сімейними та індивідуальними консультаціями для всіх членів родини. Універсальних підходів у таких питаннях немає, і це нормально.

Чорний гумор може бути ефективним способом зняття напруги, але його доречність залежить від контексту і рівня довіри. Якщо людина з інвалідністю сама жартує про себе, у близькому колі це часто сприймається природно, і друзі чи родичі можуть підтримувати таку форму гумору. Це допомагає легше переносити складні чи абсурдні ситуації. Однак навіть у близьких варто спитати, чи налаштовані вони саме зараз до таких жартів.

В стосунках із малознайомими людьми слід бути обережним. Використання чорного гумору без належного рівня довіри може викликати дискомфорт, це часто недоречно та дивно. У таких випадках краще уникати подібних жартів або спочатку уточнити, чи співрозмовнику буде комфортно. Наприклад, запитати: «Можна я пожартую про твій протез?»

Важливо пам’ятати, що навіть у близьких стосунках гумор має межі.

Якщо ваша дитина запитує вас про людину з протезом, можна пояснити, що кожна людина має свої відмінності, і це абсолютно нормально. Варто розповісти, що деякі люди, наприклад воїни та захисниці, які боронять нашу країну, іноді втрачають кінцівки через складні обставини, але це не змінює їхньої сили та значущості, і ми маємо ставитися до них із повагою. Наприклад, можна сказати: «Це сталося, бо він був на війні. Війна — це небезпечно, і люди там можуть травмуватися».

Пояснюючи, акцентуйте на силі й відвазі людини, підкреслюючи, що такі обставини не змінюють її значущості: «Він багато пережив, але продовжує жити, працювати і робити важливі справи. Це заслуговує на нашу повагу». Уникайте зайвих подробиць, які можуть налякати, і не залишайте питання без відповіді, щоб дитина відчувала, що її інтерес важливий.

Навчити дітей дошкільного віку правильно реагувати на такі ситуації можна через розвиток емпатії та вміння поважати відмінності. Наприклад, використовуйте іграшки, які демонструють фізичні особливості, як-от тваринки з коротким вушком або однією ніжкою.

Якщо інші діти або дорослі ставлять прямі запитання про протез у присутності цієї людини, варто м’яко перевести увагу дитини на щось інше, а вдома пояснити про важливість поваги до особистого простору і почуттів інших. Соромити дитину публічно не слід; краще навчати її через власний приклад толерантного та чуйного ставлення.

Також некоректно буде:

• «Ой, я теж ногу ламав»

• «Я теж маю якусь проблему зі здоров’ям»

• «Скільки вам знадобилося часу, щоб ви навчилися ходити на протезі, адаптуватися до нього?»

* Марія Нікітіна, громадська діячка, ГО «Чернівецьке об’єднання “Захист”»

*  Уляна Пчолкіна, голова правління «Ліга сильних»

*  Ірина Галузінська, «Ветеран Хаб»