Гордість краю: подвиг матері

Якщо побачити  пані Катерину у натовпі, то з першого погляду на неї і особливої уваги не звернеш – тендітна та невисока. Та коли зазираєш в її очі, тебе зупиняє мужній погляд та потужний потік світлої енергії, що йде від неї. 

В селі Корчівці Романівського  району 60-річну Катерину  Житомирець знають як активну волонтерку. Всю зиму вона не лише обходила своє хатнє господарство, чоловіка та маленького онука, а й нав’язала за зиму понад 50 пар теплих шкарпеток для наших хлопців в АТО. Каже, не може інакше. Адже там четверо її дітей. 

26-річний син Максим був активним учасником Майдану. Тож як тільки ситуація на сході країни загострилася – став добровольцем.

Найменшого, 20-річного Сашка, призвали по повістці минулого літа. Мав повне право не йти (адже  мав батька – інваліда другої групи та в АТО вже був його старший брат). Останнє слово було за Катериною. Розповідає: «У  військкоматі спитали: «Ви дозволяєте йому йти?». Я побачила благаючий погляд сина і дала свою згоду. А військовий у відповідь: «Побільше б нам таких матерів».

Восени добровольцем стала 24-річна дочка Катерини Пилипівни –Тетяна. Вона, потай від мами, закінчила курси санінструкторів та зв’язківців-телефоністів. Переконувала маму, що не може залишатися осторонь, коли там гинуть наші бійці. Єдине, про що попросила, – приглянути за п’ятирічним Микитком. Спочатку в АТО молода жінка допомагала пораненим, кільком врятувала життя. Потім стала снайпером, має позивний «Кнопочка». Війна настільки вразила Таню, що вона написала вірш, який став для її побратимів молитвою.

Хай проти нас і «град», і «смерчі»,

В нас інша зброя – віра в Бога.

Загине тіло, та душа безсмертна,

Чекайте нас. За нами – перемога!

Під час найжорсткіших обстрілів вони читають ці рядки, як молитву, і смерть обходить їх стороною.

А коли ці рядки прочитав Тетянин 29-річний брат Володимир, то і він добровільно пішов до військкомату. Було це місяць тому. Сказав: «Мені соромно сидіти вдома, коли менші воюють».

Випроводжаючи на війну свою четверту дитину, мати була певна –рішучість  характеру діти успадкували від неї. Адже все життя жінки стало для них прикладом мужнього подолання труднощів. Ще у 25 років з двома маленькими дітками на руках вона не побоялася піти від чоловіка. Вважала: краще її діти житимуть скромніше, аніж у постійному страху перед п’яним батьком.

Самотньою Катерина залишалася недовго. Зустріла чоловіка своєї мрії – Анатолія, який ділить з нею навпіл і радощі, і негаразди. У любові нажили ще п’ятьох спільних дітей. 

Поява на світ кожного з них була материнським подвигом. Адже лікарі давно заборонили Катерині вагітніти через серйозні проблеми зі здоров’ям.

Свою сьому дитину жінка народила майже у сорок. Питання народжувати чи ні для Катерини не стояло: «Діти – це моя молодість, здоров’я та наснага жити далі. Життя вбивати не можна!»

Сьогодні Катерина Пилипівна каже: у молодості не повірила б, якби їй сказали, що матиме аж сімох дітей. Але на всіх вистачило материнської любові, діти вивчені, мають свої сім’ї. Змалечку привчала всіх до праці. Щоб знали – хліб так просто не дається. Кожне, навіть найменше, отримувало на сімейному городі власну грядку, яку мав обробити.

Винятку не робили ні для кого. Правда, коли один із синів, Роман,  народився із ДЦП, замість грядок його обов’язком стало майстрування.  Тільки мама знає, скільки душевних і фізичних зусиль пішло на те, аби Ромчик почувався комфортно серед братів і сестер. А як виріс, став незалежним членом суспільства. Зараз йому 27 років. Нещодавно одружився із дівчиною з таким самим захворюванням. Молоді живуть окремо, винаймають житло. Рома не просто живе на пенсію інваліда, а намагається бути корисним людям – ремонтує комп’ютерну техніку.

Ще дві дочки – Сніжана й Настя – вийшли заміж та виховують власних дітей за тими принципами, за якими мама ростила їх: любов, турбота, повсякденна праця.

За своє життя Катерина Пилипівна звикла покладатися лише на себе та свої сили. І зустрічати виклики долі зі світлим обличчям. Вона не тримається за гроші. Планували поставити огорожу, а тут Володимир зібрався в АТО. Мама ані хвилини не вагалася і віддала усе, щоб купити синові військове спорядження: «Гроші можна заробити. А діти безцінні».

Прес-служба облдержадміністрації