Олександр Федько: Життєвий шлях Олега Ольжича – це вияв справжнього патріотизму та незламності духу

Із нагоди відзначення 114-ї річниці від дня народження нашого відомого земляка – українського поета, публіциста, політичного діяча та археолога Олега Ольжича у Домі української культури у Житомирі відбувся культурно-мистецький проєкт «Видатний Ольжич». 

Участь у заході взяли заступник голови Житомирської облдержадміністрації з питань взаємодії з правоохоронними органами Олександр Федько, представники Департаменту культури, молоді та спорту ОДА, Управління культури Житомирської міської ради, Дому української культури, наукових установ області та закладів культури, інститутів громадянського суспільства та молоді.

Мета проєкту – патріотичне виховання молодого покоління, ознайомлення широкої аудиторії із життєвим та творчим шляхом Олега Ольжича.

У рамках формату зустрічі розповіді про борця за незалежність України поєднувалися з музичними номерами, декламацією віршів та демонстрацією фрагментів документального фільму “Вогонь самопосвяти” (режисер фільму – Петро Авраменко).

У своєму вітальному слові Олександр Федько наголосив, що життєвий шлях Олега Ольжича – це вияв справжнього патріотизму та незламності духу у прагненні бачити Україну вільною та незалежною.  

“Син поета та письменника Олександра Олеся змалку відрізнявся особливими здібностями: чудово малював, грав на фортепіано та скрипці. У неповні 23 роки захистив докторську дисертацію з археології. Але доля обрала його для іншого – для боротьби за свободу. Олег Ольжич творча та різностороння людина, взірець для сучасності”, – сказав заступник голови ОДА.

Олег Ольжич (справжнє ім’я Олег Кандиба) народився 21 липня 1907 року у Житомирі. Син відомого українського поета Олександра Олеся. 

Середню освіту почав здобувати у Пущі-Водиці під Києвом, але закінчити середнє навчання довелося лише в Празі. У 1929 р. закінчив Карлів Університет (філософський факультет). Став відомим вченим-археологом, брав участь у кількох археологічних розкопках на Балканах. Був запрошений читати лекції з археології у Гарвардський університет (США), де у 1938 р. заснував Український науковий інститут.

Після заснування у 1929 р. ОУН він обирає шлях професійного революціонера, очолює в Центральному проводі культурний сектор, а згодом стає заступником голови проводу ОУН.

У кінці 1930-х рр. редагував часопис «Самостійна думка». У 1938–1939 брав активну участь у діяльності короткочасного державного утворення — Карпатської України. Був заарештований солдатами угорської армії і провів три дні у Тячівський в’язниці. Після листа угорських вчених на захист Олега Ольжича уряд Угорщини розпорядився його випустити. Протягом 1939–1941 очолював Революційний Трибунал ОУН, член Проводу Українських Націоналістів (ПУН).

У 1941–1942 Олег Кандиба жив у Києві, налагоджував підпільну мережу ОУН в Україні. У жовтні 1941 р. став одним із організаторів політично-громадського центру — Української Національної Ради у Києві.

У травні 1942 Почаївська конференція ОУН обрала Олега Кандибу заступником голови ПУН та головою Проводу на українських землях. У січні 1944 після арешту Андрія Мельника перебрав посаду Голови ПУН ОУН.

У серпні 1943 року у селі Яблінка-Вижня біля Турки на Бойківщині одружився з дочкою літературознавця Л. Білецького Катериною (Калиною), та їх шлюб був недовгим. Вже після його смерті народився син Олег.

25 травня 1944 р. заарештований гестапо у Львові. Був ув’язнений у Целенбау — окремому блоці для особливо важливих в’язнів на території концентраційного табору Заксенгаузен. Загинув під час чергового допиту в ніч з 09 на 10 червня 1944.

Олег Ольжич – автор двох прижиттєвих збірок: «Рінь» (1935) та «Вежі» (1940). Третя, посмертна, збірка «Підзамчя» вийшла в 1946 р.