Це дуже добрі діти, таких не зустрінеш у рідних батьків – батько чотирьох усиновлених та прийомних дітей

На Житомирщині живе родина, яка надихає та вражає. Адже це молода сім’я, в якій вже четверо діток. 25-річна Любов та 35-річний Андрій чотири роки назад всиновили Машу, а зараз виховують ще трьох прийомних синів – Олександра, Володимира та Назара. У планах – ще збільшити родину. Про те як наважилися на всиновлення розповідають батьки дітей. Погляд чоловіка й жінки на непростий крок – взяти дитину в свою сім’ю і любити її.

Ця багатодітна сім’я живе в Хорошеві у приватному будинку. Тато – Андрій Розводовський, мама – Любов Розводовська, та їхні діти: Маша (11 років), Володимир (10 років), Олександр (7 років), Назар (2,5 роки).

“Я хочу закликати усіх: не бійтеся, беріть, спасайте ці долі, ці душі”

Мама Любов Розводовська розповідає про свою сім’ю:

«Мені 25 років, чоловіку 35 років, у нас 4 дітей, старшій дитині вже 11. Маша усиновлена. Офіційно в нас троє прийомних діток поки що, бо процес усиновлення ще триває.  Найменшому 2,5 роки. Наша сім’я – дочка і три сина. Ми хочемо ще одну дівчинку. Назарія, найменшого, – діти просто випросили. Просили маленьку лялю, щоб катати у візочку. Ми його взяли у дворічному віці. Він важив 9 кг. За півроку з нами набрав 5 кг, підріс на 12 см! За літо у нас вилізло 12 зубів!».

Пані Любов розповіла, що після одруження дізналися, що своїх дітей мати не зможуть. Але те, що в них буде багато дітей знали одразу. Адже виросли також в багатодітних сім’ях, зразкових та дружніх. Молода пара була підготовлена до сімейного життя, до дітей. Андрій збудував будинок для своєї майбутньої родини, в якому зараз усі й проживають.

«Спочатку ми цілий рік стояли в черзі. Ми хотіли усиновити маленьку дитину від 1 до 3 років. Але таких діток знайти дуже важко, в основному у такому віці можна взяти дитинку з рідними братами і сестрами вже. А ми хотіли одну. І от – ми усиновили Машу в 7 років, після того як загинули її батьки. Їй було дуже важко, одразу після втрати мами – нова родина. Ми дуже боялися і переживали, проте ризикнули. І коли я її побачила, я зрозуміла – це наша дитина. З першого дня вона почала казати на нас мама і папа», – розповідає молода мама.

«Потім Андрій випадково знайшов двох хлопчиків, братів, яких можна усиновити. Адже чоловік дуже хотів сина. За півроку до того, як ми їх знайшли, вони втратили маму і опинилися в притулку, – продовжує Любов Розводовська. – Проте нам повідомили, що цих дітей вже мають забрати. Через два місяці передзвонили і попросили приїхати до них, адже хлопці не йшли на контакт з жодними  кандидатами на роль їх батьків, не реагували на подарунки. Коли зустрілися, то старший одразу пішов до мене, а менший – до чоловіка. Запитали, чи поїдуть до нас в гості, вони погодилися. Так ми вперше зустрілися на 7-й День народження Володі (каже, що це його подарунок). Алексу тоді було три роки».

Пані Любов розповідає,  що дуже важлива підтримка батьків. Діти дуже люблять своїх дідусів і бабусь. Мама Андрія допомагає доглядати за найменшим – Назарієм.

«Ми дуже щасливі! Наші діти сприймають одне одного, люблять одне одного», – говорить пані Любов.

Про те, що не варто боятися взяти дитину в свою сім’ю, закликає молода мама: «Ці діти стільки проживають болі і страждань, вони не пристосовані до життя, і цьому в жодному інтернаті не навчать. Я готова все віддати, коли наші діти моляться, моляться за тата, щоб з ним на роботі все було добре. Я їх просто люблю, і навіть коли шкоду роблять, а я кажу, що все одно люблю, і вони це дуже цінять. Всі мають право робити помилки, і повинні мати шанс на виправлення. Це дуже добрі діти, їм просто потрібен особистий приклад. Я розумію, коли бояться, але не треба боятися. Це дуже важливо, спочатку важко дочекатися взаємовіддачі від дитини, але коли дитина повірить насправді, тільки тоді відкриє своє серце. І я хочу закликати усіх: не бійтеся, беріть, спасайте ці долі, ці душі».

“Нас готували до найгіршого, до чогось страшного, але це все міфи”

Андрій Розводовський згадує про те, як усиновлювали дітей:

«Ми як їздили на цю школу, нам розповідали багато страхів, готували до найгіршого. Проте це неправда. У мене з дружиною так: дітям потрібно розказати всю правду. Бо Саша думав, що його Люба народила. Розказали все як є, з родичами дружимо, підтримуємо зв’язок, і  навіть, уявіть, ми їм допомагаємо. Кажемо їм правду, і вчимо дітей казати правду».

Тато великої родини розповідає, що за погані вчинки можуть і насварити дітей, але пояснюють чому, за що, і одразу жаліють, голублять.

«Мене так виховували мої батьки, за що їм вдячний. І своїх дітей так навчаю, вони теж будуть потім так виховувати своїх дітей. Нас у родині було п’ятеро, але ми не так дружно жили. Ми не виділяємо дітей, вони тягнуться одне до одного. Це дуже добрі діти, таких не зустрінеш у рідних батьків», – наголошує пан Андрій.

Про можливе поповнення у родині говорить з посмішкою. Каже, що потрібно підняти стріху в будинку, облаштувати кімнату, а тоді можна ще брати дітей.