Всього за 10 днів житомирянка оформила документи для усиновлення 2 дітей

 Життя цієї родини тепер зовсім інше, нове, сповнене дитячого сміху, міцних обійм, такого значущого слова «мама». Це все стало реальним після того, як 41-річна житомирянка вирішила всиновити дітей. Тепер їх сім’я – мама Наталія, син Ростік і дочка Даша, тішаться одне одним, ходять на прогулянки, разом готують вечері та навідуються до бабусі з дідусем на вихідних. 

Про те, як і чому наважилася на усиновлення, розповідає Наталія Короленко без вагань.

– Багато років тому, коли ще жила з чоловіком, ми намагалися народити дитину. Було багато проблем, лікувань, операцій. Навіть проходили процедуру ЕКО. Проте щось не складалося. Я зрозуміла, що йду не в тому напрямку. І після цього поїхала в Тригір’я, помолилася, поговорила зі священником, який мені порадив поспілкуватися зі старцем. Так я поїхала в Чернігів до подруги, там вже про своє бажання мати дитину розказала святому отцю Ростиславу, просила благословення на повторну процедуру ЕКО, – розпочинає свою історію пані Наталія.

 Як все починалося…

– Ось так завдяки його порадам та настановам я вирішила, що час здійснитися моїй мрії – стати мамою. Я ж ще з дитинства уявляла собі, як стану дорослою, і матиму трьох дітей. Почала збирати документи. Мені вдалося зробити це в рекордно короткий термін – всього 10 днів. Я передивилася всі портали і сайти щодо всиновлення і не знала, що робити. І тоді вже пішла до служби у справах дітей із твердим наміром – усиновити дітей. Мені дали висновок, що я можу взяти двох дітей від 2 до 10 років.

Далі розповідає Наталія Короленко, що соціальні працівники їй запропонували всиновити чудового чотирирічного хлопчика та його дворічну сестричку. Попередили, що в дітей є певні проблеми зі здоров’ям, але все можна вирішити. Їх потрібно дообстежити та проконсультуватися у фахівців.

Пані Наталю це не злякало, і 1 вересня 2017 року вона поїхала до Житомирського будинку немовляти знайомитися з дітьми. Попередньо юрист попередила, що в братика і сестрички є рідна мама, дідусь з бабусею, але вони відмовилися від них, і діти вже 1,5 року проживають в інтернаті. Медик розповіла про стан здоров’я дітлахів.

Жінка говорить, що її попереджали, що вона не зможе впізнати дітей, адже фото, на яких вона їх бачила раніше, зображають малюків зляканими, зажатими. А під час занять вони більш розкутіші, зацікавлені.

– Ось зайшли ми у групу, де займалися діти, і тут лікар каже – «Ростік, Даша, йдіть сюди, до вас мама прийшла!», – згадує Наталія Короленко. – Даша зовсім не виглядала на 2 роки, максимум на 1,5. Ростік постійно посміхався. Ми поспілкувалися з ними, я подарувала їм невеличкі іграшки. І вже час був йти на вулицю, і тоді я запитала у них – «Ростік, скажи, синочку, чи я тобі сподобалася, чи я підходжу тобі як мама?». Він посміхнувся і весело відповів – «Да!».

Пані Наталія розповідає, що лікар їй сказала, що до цих діток вже приходила знайомитися старша жінка, проте вони з нею навіть говорити не захотіли.

«Все, значить, це мої діти. Прийду в понеділок писати заяву (відвідувала дітей в п’ятницю)», – відповіла лікарю жінка. Їй повідомили, що вона може подумати 10 днів, проте впевненість, що це її діти була стовідсотковою, і вже в понеділок о 9-й ранку пані Наталія була з заявою в руках.

Поки тривав процес оформлення документів на дітей, майбутня мама ходила місяць щодня до дітлахів. І ось – 6 жовтня змогла забрати їх додому.

«Мені кажуть, що діти стали на мене дуже схожі», – тішиться мама Наталія. – З першого дня знайомства діти називають мамою. Дочка навіть на запитання «Як тебе звати?» іноді відповідає – «Мама».

Пані Наталя не відмовляється від свої мрії – бути мамою трьох дітей.

–          Так, я мріяла мати трьох дітей. І вже якось навіть на порталі з анкетами дітей-сиріт побачила хлопчика з нашої області, якого надумалася всиновити. Проте за кілька днів дізналася, що він вже має нову родину. Нічого, значить, це не моя дитина була. Я ще мрію, адже мрії мають здатність здійснюватися. Можливо, колись наважусь, поки що не готова морально, на створення дитячого будинку сімейного типу, – розповідає вже мама двох дітей.

Рідні, друзі, знайомі – всі допомагають і тішаться Ростіком та Дашею.

–          Для моїх батьків центр всесвіту – це їх онуки. Вони допомагають, приділяють їм увагу, наскільки можуть. Адже мої діти дуже активні. Ми щовечора влітку заходили до них, а зараз на вихідних ходимо в гості. Бабуся і дідусь дуже щасливі, що в них є онуки, – говорить мама Наталія.

 Знайомі та друзі допомогли і досі допомагають різними речами, меблями, іграшками. Дуже багато всього подарували. Дуже велика підтримка родичів та знайомих.

–          Моє життя стало барвистим. Радісним та веселим з появою дітей, – ділиться Наталія Короленко.

Дітям дуже подобається ходити в садочок.

 За словами мами, дітям дуже подобається ходити в садочок, спілкуватися з іншими дітлахами. І зараз, коли захворіли обидва, то дуже засмутилися, що зранку треба йти не в групу, а до лікаря.

 І Ростік, і Даша дуже люблять малювати. Стіни та двері вже розфарбовані в будинку. Мама спостерігає, що у діток є схильність до музики, відмічає музичний слух. Їм дуже подобається співати. Люблять допомагати на кухні своїй мамі.

–  Вони в мене активні і жваві. І хто не знає, що дітки всиновлені, то про це навіть не здогадуються, – зазначає пані Наталія.

Про цікаві відкриття світу очима дітей…

 –  Діти дуже дивувалися, що капуста росте прямо з землі, – з посмішкою розповідає їх мама. – Також їм було цікаво дізнатися, що молоко можуть давати кози, які є в бабусі й дідуся, а не просто молоко з’являється у чашці. Влітку подобалося пасти кіз. 

Пані Наталія розповідає, що не буде і не приховує зараз від своїх дітей, що вони усиновлені. Говорить, що періодично Ростік запитує:

 –  «Мам, а ти нас забрала?».

– «Так».

– «А чому?».

– «Бо ми так домовилися»

– «А якби ти нас не знайшла?».

– «Обов’язково знайшла б, ви просто трошки загубилися».

 Наталія Короленко відмічає, що син іноді згадує щось зі свого колишнього життя, не завжди приємні речі, проте впевнена, що з часом все забудеться. Даші легше, вона меншого віку, і отримала меншу психологічну травму від перебування в інтернаті.

Про свої побажання тим, хто не наважується на всиновлення

– Не потрібно боятися. Варто йти до своєї мети. І довго не обирати, якщо все ж надумалися. Не варто вагатися, краще рухатися вперед. Коли дитинка народжується, їй всього пару годин, як же ж з нею важко. А це ж старші дітки, з ними простіше.

Ця родина разом вже цілий рік. І вони вже звикли один до одного. Люблять по-справжньому. Щасливі від того, що знайшлися. Ростіку в жовтні вже буде 5 років, а Даші в квітні вже виповнилося 3 рочки. Але ці дні народження вони святкують з мамою, з бабусею і дідусем, тортом і свічками, і купою подарунків.

Дітям потрібна сім’я. І багато дорослих можуть допомогти маленьким. Так і пані Наталія своїм прикладом допомогла ще одній парі стати батьками двох діток.