Звернення Президента України до учасників Берлінської безпекової конференції

Щиро дякую. Дуже дякую. Велика честь бути тут. Дуже дякую.

Генерале! І пані та панове!

Генерале, я знаю, що ви бували в Україні, що ви підтримуєте нашу країну та наш народ. І дякую вам за небайдужість.

Шановні учасники цієї конференції!

Дорогі журналісти!

Дякую вам усім за увагу до України та до питання безпеки. І щиро дякую за вашу підтримку. Дуже дякую. Дякую.

Тож безпека. Безпека – це те, що визначатиме наступні роки. І, ймовірно, наступні десятиліття. Люди зазвичай не думають про безпеку як про ресурс. Принаймні не в тих країнах, де всі просто сприймають її як належне. Це як повітря. Ніхто не прокидається з думкою, чи вистачить завтра повітря, щоб дихати. Повітря просто є. І його вистачає для всіх на Землі. Але коли зникає безпека, разом із нею зникає все, що робить можливим нормальне життя. Скільки хвилин людина може прожити без повітря? Ми всі знаємо відповідь. Це неминуча смерть. Для більшості людей втрата безпеки означає те саме. Смерть.

Ми всі бачили, який вигляд має життя без безпеки. Ми це знаємо. Здається, лише головорізи, терористи чи військові диктатори почуваються комфортно в таких умовах, доки їх самих не вб’ють.

Безпека – це основний ресурс. Як повітря чи вода. Як їжа чи енергія. Коли все гаразд, її майже не помічаєш. Але коли вона зникає, немає нічого ціннішого.

Сьогодні, 3 листопада, увага всього світу буде прикута до однієї країни – Америки.

Сьогодні там відбуваються вибори, які визначать майбутнє. Майбутнє Конгресу Сполучених Штатів. Майбутнє американської політики. І майбутнє тих, хто звик, що Сполучені Штати завжди десь поруч.

Люди досі чітко пам’ятають Америку, на яку вони могли з упевненістю розраховувати, навіть не замислюючись про це. Майже як про повітря.

І багато хто досі пам’ятає Сполучені Штати, про які ніколи не доводилося хвилюватися, що вони раптом зникнуть із карти безпеки. Карти, на якій десятки країн у різні часи шукали своє місце й знаходили його. Вони шукали, бо їм бракувало саме цього ресурсу – безпеки. І вони знали, що Америка – це не лише джерело свободи.

Америка також відстоювала певні правила у світі – правила, які давали людям і націям дещо реальне, на що можна було розраховувати. Певний спосіб життя, де свобода справді була важливою. І певні відносини між країнами, підкріплені реальними гарантіями безпеки. Америка принесла передбачуваність. І мрію:

Віддайте мені ваших змучених і бідних,

Усіх, хто в тисняві прагне вільно дихати,

Усіх знедолених, кому не знайшлося місця

На ваших переповнених берегах.

Шліть до мене бездомних,

Тих, кого бурі кидали світом.

Я здіймаю свій ліхтар біля золотих дверей!

Це прекрасна мрія. А її горизонт – це людське прагнення до свободи. Її серце – це здатність гарантувати безпеку собі, своїй родині, своєму життю. І саме це об’єднало людей навколо Америки. Але…

Але ми вже бачили дні, після яких світ відчув, що ця картина може зникнути.

Отже, вибори в Америці завжди відбуваються в листопаді. Потім до січня залишається трохи часу, щоб усі якось заспокоїлися і звикли до змін. Та, звісно, іноді люди так і не звикають до них.

Зараз ситуація вкрай невизначена. Багато сподівань можуть знову обернутися розчаруванням. Не тому, що Америка стане слабшою чи менш зацікавленою у навколишньому світі. Але…

Багато хто в Америці вірить, що так буде завжди й що світ якось зможе обійтися без американського втручання та без американської підтримки для тих, хто просто прагне у своїх країнах таких самих змін, яких уже досягли вільні нації. Нове покоління в Америці говорить, хвилюється та думає про інші речі – не про ті, що були важливими для тих, хто розпочав свій шлях ще у 20-му столітті.

То що це означає для решти світу? Ми всі знаємо відповідь. Навіть якщо багато хто не хоче про це говорити вголос. Можливо, Америка не вийде зі своїх нинішніх альянсів. Можливо, вона й надалі залишатиметься десь поруч. Можливо, вона говоритиме про наше спільне минуле в Афінах, на тлі Парфенона, чи десь тут, у Берліні, у місцях, де свобода виграла вирішальну битву за Європу. Але навіть тоді це може бути Америка, набагато більше зосереджена на собі. Америка, яка набагато менше замислюється над тим, що без неї інші можуть втратити свою безпеку.

Дозвольте нагадати вам один вислів: «Америки як гаранта світової безпеки, якою вона була протягом останніх 80 років, більше не існує». Це слова чинного посла США. Дуже впливової, до речі, особи. І це не була якась приголомшлива новина, ні. Просто ще один факт про те, яким став світ.

Ці слова прозвучали в Затоці. І це робить їх особливо промовистими. Мало де так сильно вірили в ту Америку – Америку, яка гарантує безпеку. А тепер усі вони думають лише про те, як запобігти черговому спалаху повномасштабної війни.

Пані та панове!

Нам у Європі теж потрібно це почути. І не лише тому, що безпека самої Європи так тісно пов’язана з Америкою. Справа не лише в цьому.

Україна вдячна Сполученим Штатам. І для нас ця вдячність не є чимось абстрактним. Ідеться не про якусь давню обіцянку щодо безпеки – обіцянку, якої, сподіваємося, все ж буде дотримано. Ідеться про допомогу, так, яка захищає життя тут і зараз, у цій жорстокій і божевільній війні, яку Росія веде проти нас.

Якби не Америка, російські удари забрали б життя ще тисяч і тисяч українців. І ще мільйони стали б біженцями. Ось чому ми завжди дякуємо Америці. І ми це робимо щиро. Навіть коли дякуємо багато разів у одній промові. Просто щоб бути впевненими, що нас почують ті, хто іноді вважає, що ми їм недостатньо дякуємо.

Але ми також знаємо, що, якби не Європа, Україна б не вижила. Якби не Німеччина та інші європейські країни, якби не Євросоюз. Росіяни спалили б значно більше наших міст і сіл, якби не ваша допомога.

І ми це надзвичайно цінуємо. Дякую.

І я знаю, що це правда, це правда. І ми вдячні. І саме тому, що ми розуміємо, як сильно ми вам завдячуємо і які важливі ваші країни для того, щоб зберегти більше життів і дати нашим людям більше безпеки, ми цілком символічно саме сьогодні, 3 листопада, запитуємо: що буде після виборів, до яких зараз наближається Європа?

І ми вже побачили, як після виборів у листопаді у США Америки може стати менше.

Але що буде, якщо Німеччина зникне з карти безпеки Європи та світу? А якщо зникне Франція? Що тоді залишиться від безпекової архітектури Європи?

Ці питання стосуються не лише нас в Україні. І не лише таких країн, як Литва – цьогорічна країна – партнерка конференції.

Вперше у своїй історії Європа ввійшла в такий тривалий період миру після Другої світової війни, коли європейські народи справді почали об’єднуватися. Об’єднуватися на засадах рівності, партнерства та спільної роботи задля гарантування безпеки. Так, були часи, коли та чи інша країна обмежувала свою роль у нашій спільній архітектурі безпеки. Але Америка все ще була поруч. І тоді ще була впевненість, що Німеччина не заплющуватиме очі на несправедливі війни. І люди вірили, що Франція залишиться небайдужою. Що на Велику Британію можна розраховувати. Що Італія обере правильну сторону. І що країни Північної Європи зроблять правильний вибір.

У системі безпеки, створеній у нашій частині світу – тій, до якої прагне приєднатися Україна, – ми ще ніколи не бачили, щоб одночасно зникло кілька ключових гравців.

Чи впевнені ми, що таке не трапиться в майбутньому? Дехто вважає, що це лише питання вибору тієї чи іншої політичної орієнтації. Вибору, який завжди можна змінити. Дехто вірить, що все якось владнається і без їхньої участі.

Але варто подивитися, як щось подібне свого часу відбулося неподалік нас – у Росії.

Двадцять шість років тому в Росії ще були вибори. І коли ці вибори привели до влади партію, яка досі керує Росією, і людину, яка досі керує Росією, майже ніхто не уявляв, що це завершиться повною втратою безпеки. Не лише для сусідів Росії, а й для самих росіян. Результатом того неправильного вибору став не лише цей диктатор і його абсолютно божевільні війни. Результатом стало те, що тепер у Росії не має значення жодне життя, крім одного – життя Путіна. Він єдиний, хто там справді живе. Життя всіх інших – під питанням.

І результат однієї помилки 26 років тому полягає в тому, що зараз Росія руйнує безпеку в глобальному масштабі. Вона відбирає цей ресурс у кожного народу, до якого може дотягнутися. І Росія діє не лише через очевидну грубу силу. Її методи абсолютно різні: від дронів в аеропорту Лейпцига до армій ботів, які просувають усілякі радикальні ідеї в соціальних мережах. Навіщо вони це роблять? Бо що сильніші радикальні ідеї, то більше конфліктів, то менше залишається простору посередині. Менше простору для діалогу. Менше простору для спільної роботи, зокрема й заради безпеки.

Росія відбирає у вас простір. Спочатку – простір для демократії, нормального діалогу та співпраці. Потім – простір для соціальної та економічної стабільності. А далі – простір вашої власної країни: ваш суверенітет, вашу територію, вашу національну ідентичність. І досвід України за ці 26 років правління Путіна – це попередження для всіх тут, у Європі. Для всіх, хто близько до Росії чи не так близько, але кого Путін може вважати частиною своєї сфери впливу.

Пані та панове!

Коли ви наодинці, ви стаєте жертвою або чиїхось звірячих амбіцій, або власних хибних амбіцій. Ми живемо у світі, де нам як ніколи потрібно стояти разом, пліч-о-пліч, у союзах. Це світ, який дуже швидко змінюватиметься через штучний інтелект.

Світ, у якому люди конкуруватимуть за робочі місця не одне з одним у власній країні й не з мігрантами, а з автоматизацією в масштабах, яких ми ще ніколи не бачили.

І світ, у якому дрони легко й дешево долатимуть тисячі кілометрів. Це буде світ, у якому гонка озброєнь повернеться на орбіту, а супутники перебуватимуть під постійною загрозою.

Який народ зможе вистояти на самоті у такому світі? Який? І чи може будь-яка європейська нація самостійно протистояти викликам цього нового світу поза межами об’єднаної Європи? Якщо хтось досі має таку ілюзію, то що швидше він її позбудеться, то краще.

Європа не може дозволити собі, щоб Німеччина відвернулася від безпеки – від нашої спільної безпеки тут, на цьому континенті. Якщо Німеччина не дбатиме про нашу спільну безпеку, Європа буде слабкою.

Жодна країна Європи не може самостійно захистити своє небо від тієї кількості балістичних ракет, яку може запустити Росія чи будь-який інший ворог Заходу. Жодна. Жодна країна не може самостійно створити ефективну оборону від дронів.

Україна робить усе можливе, щоб знову відкрити море, яке Росія намагається перетворити на пустку. Ми робимо все можливе, щоб відновити маршрути експорту продовольства та інших життєво необхідних товарів і ресурсів. Але ми не можемо зробити це самі. Нам потрібна допомога інших – партнерів, друзів.

Жодна країна не може покладатися лише на власну енергосистему. Потрібні зв’язки, співпраця та солідарність з іншими країнами, якщо з будь-якої причини ви зіткнетеся з блекаутом.

Для безпеки потрібні партнери, потрібні союзники, які гарантують її разом, звісно, разом із вами. І коли йдеться про нові технології, такі як Starlink та схожі системи. Різні країни зараз будують власні версії Starlink. І Німеччина теж будує свою власну систему. І це правильно. Бо ключове питання в тому, хто контролює кнопки ввімкнення та вимкнення.

Але що нам робити з тими, хто розробляє можливості для знищення таких систем? Ніхто не здатний упоратися із цим самотужки. Безпека – це дійсно спільний європейський інтерес.

Пані й панове!

Ми бачимо, що Росія вже визначилася. Вона вирішила, що мирна й об’єднана Європа – її ворог. І ця ситуація не зникне просто так за рік. Погляньте на військову інфраструктуру, яку Росія розбудовувала останніми роками. Хіба все це лише для України? Занадто масштабно, щоб бути тільки для однієї країни – для України. Це спрямовано проти вас.

Китай також обрав свій власний шлях на міжнародній арені. Добре, що Велика Британія та Норвегія беруть активну участь у вирішенні всіх основних безпекових питань. Добре, що наші відносини з Канадою розвиваються. Справді.

Добре, що у світі є інші країни, які зараз дивляться на Європу як на джерело безпеки, поки що здебільшого потенційне в багатьох аспектах, але здатне стати дуже сильним. Добре, що досі є шанс, що Америка залишиться частиною безпекового альянсу, такого важливого для Європи.

І для нас в Україні ситуація зараз надзвичайно складна. Але Україна ніколи не здасться. Україна завжди буде сильною. І Україна завжди буде європейською. Але що буде тут?

Будь ласка, нехай Німеччина залишиться країною, у яку люди й надалі зможуть вірити. Звісно, кожна країна має чимало власних проблем. І зараз у багатьох регіонах Європи напруга на вулицях, у парламентах та серед людей відображає їхню невпевненість у майбутньому. Але є країни, без яких глобальні проблеми просто неможливо подолати належним чином. Німеччина – одна з них.

Ви знаєте, як будувати безпеку. Ми переконалися в цьому на власному досвіді та на прикладі Європи за останні десятиліття. Надто багато залежить від того, у що вірить Німеччина і в кого вона вірить.

Роль Сполучених Штатів у світі може стати ще меншою. Тому роль Європи у світі має стати ще більшою. І без Німеччини це неможливо. Неможливо. Без вас свобода неминуче програє. Свобода та безпека у Європі неможливі без вашої волі й вашої сили. У Європи немає альтернативи для Німеччини. Будь ласка, пам’ятайте про це. Дуже вам дякую!

Дуже дякую! І дякую за повагу до України, нашого народу, наших героїчних військових, за те, що підтримуєте нас усіх, наших дітей та наші родини. Дуже вам дякую!

Слава Україні!