Генетичний код свободи: історія українського конституціоналізму від княжих часів до сучасності

28 червня 2026 року Україна відзначає визначний ювілей — 30-ту річницю ухвалення Конституції. Основний закон нашої держави — це не просто збірка юридичних норм, затверджена у 1996 році. Це втілення багатовікової правової традиції, боротьби за людську гідність та європейські цінності.

До цієї ювілейної дати Український інститут національної пам’яті (УІНП) нагадує: український конституціоналізм має глибоке історичне коріння, яке часом випереджало світову правову думку.

Ключовий корінь: від Русі до козацької республіки

Українська правова думка ніколи не розвивалася в ізоляції — вона століттями вбирала європейські традиції верховенства права, обмеження абсолютної влади та захисту свобод людини, адаптуючи їх до національного характеру українців.

1. Середньовічні витоки

Перша відома кодифікація права на наших землях відбулася ще в XI–XII століттях за князювання Ярослава Мудрого. Його «Руська Правда» стала найвизначнішою пам’яткою давнього українського писаного права. Вона наслідувала європейські законодавчі акти, фокусуючись на правах різних станів, власності та чіткому судочинстві.

Пізніше ці традиції розвинули три редакції Литовських статутів (1529, 1566, 1588 роки). Написані канцелярською руською (українською) мовою, вони обмежували владу князя та захищали права суспільних станів, ставлячи тогочасну Україну в один ряд із цивілізованими державами Європи.

2. Феномен Конституції Пилипа Орлика (1710)

Козацька доба стала періодом розквіту вітчизняної правової думки. Внутрішній устрій Гетьманщини визначали універсали Богдана Хмельницького, Березневі статті та Гадяцький трактат. Проте справжнім проривом став «Договір та встановлення прав і вольностей Війська Запорозького…», укладений 5 квітня 1710 року під Бендерами новообраним гетьманом Пилипом Орликом та козацькою старшиною.

Важливо: Конституцію Пилипа Орлика правомірно вважають першою європейською конституцією в сучасному розумінні. Створена під впливом західноєвропейського парламентаризму, вона розділила владу на законодавчу, виконавчу та судову задовго до того, як ці принципи стали базою для європейських демократій.
Важливою пам’яткою також став створений у 1743 році проєкт кодексу «Права, за якими судиться малоросійський народ», який хоч і не мав офіційного статусу, активно застосовувався в тогочасному судочинстві Гетьманщини.

Магістраль ідей: XIX – початок XX століття

Навіть втративши державність, українські мислителі продовжували творити візію майбутнього Основного закону:

Микола Костомаров у «Книзі буття українського народу» та Георгій Андрузький у «Начерках Конституції Республіки» (кирило-мефодіївці) задекларували ідеї республіки, громадянських прав та федерації слов’янських народів.

Михайло Драгоманов у праці «Вільна Спілка» (1884) став фундатором теорії, де на перше місце ставилися права людини, парламентаризм та децентралізація влади.

Іван Франко послідовно розвивав ідеї громадського самоврядування, соціальної справедливості та виступав проти монополії державної власності.

На початку XX століття з’явилися потужні концепції Михайла Грушевського (соціал-демократична децентралізація), В’ячеслава Липинського (консервативна модель) та Миколи Міхновського, який у маніфесті «Самостійна Україна» (1900) першим обґрунтував ідею «єдиної, неподільної, вільної і самостійної України» та розробив відповідний проєкт конституції.

ХХ століття: визвольні змагання проти совєтських декорацій

Під час революційних подій 1917–1921 років українці продемонстрували політичну зрілість. 29 квітня 1918 року Мала Рада ухвалила «Статут про державний устрій, права і вольності УНР», а в листопаді того ж року постав Тимчасовий основний закон ЗУНР. Цю традицію продовжив Сойм Карпатської України в Хусті 15 березня 1939 року, ухваливши закони конституційного статусу.

Навіть у суворих умовах підпілля, в липні 1944 року, Українська головна визвольна рада (УГВР) під керівництвом уродженця Полтавщини Кирила Осьмака ухвалила Тимчасовий устрій, що базувався на демократичних і надпартійних засадах.

Совєтська імітація права

У цей же час окупаційний совєтський режим в УРСР ухвалив чотири конституції (1919, 1929, 1936/1937, 1977/1978). Усі вони проголошували гасла про те, що «влада належить народові» та декларували право на вихід зі складу СРСР. Проте на практиці, за лаштунками тоталітарної імперії, відбувалися розкуркулення, Голодомор-геноцид та репресії.

Совєтське право було суто декларативною ширмою колоніального статусу України.

Новітня історія: як народжувався Основний закон 1996 року

Відродження справжнього конституціоналізму розпочалося з ухваленням Декларації про державний суверенітет (16 липня 1990) та Акта проголошення незалежності України (24 серпня 1991).

5 головних фактів про народження нашої Конституції:

Тривала підготовка: Перший проєкт пройшов всенародне обговорення у 1992–1993 роках. Після виборів 1994 року було створено нову Конституційну комісію, яка враховувала баланс сил у новій державі.

Конституційний договір: Важливим компромісним кроком до повноцінного закону стало підписання договору між Президентом та Верховною Радою 8 червня 1995 року.

Конституційна ніч: У червні 1996 року ситуація загострилася. Президент засудив зволікання парламенту і призначив референдум на вересень. Аби не допустити цього, 27 червня.

Верховна Рада розпочала безперервний марафон розгляду проєкту, який тривав майже 24 години (останні 14 годин — без жодної перерви).

Запеклі дискусії: Найважче народжувався компроміс навколо державних символів (ліві партії категорично виступали проти тризуба та синьо-жовтого прапора), статусу Криму та мовного питання. У підсумку українська мова отримала статус єдиної державної із гарантіями вільного розвитку інших мов національних меншин.

Історичне голосування: О 09:20 ранку 28 червня 1996 року Конституцію незалежної України було проголосовано.

5 маловідомих фактів про Конституцію Пилипа Орлика

Оскільки ця історична пам’ятка є гордістю нашої правової думки, УІНП наводить п’ять важливих фактів про неї:

Повна назва: Документ відомий як «Договір та встановлення прав і вольностей Війська Запорозького…». З боку козацтва, окрім Орлика, його підписав кошовий отаман Кость Гордієнко.

Суть угоди: Складається з преамбули, 16 розділів та присяги гетьмана. Це правовий акт, який обґрунтовував самостійність України та враховував інтереси не лише козаків, а й міщан, селян та духовенства.

Чотири редакції: Дві латиною (зберігаються в Національному архіві Швеції в Стокгольмі) та дві староукраїнською мовою. Примірники староукраїнською призначалися для оголошення в Україні та на Запорозькій Січі й зараз перебувають у Москві. Один із цих списків у 2008 році віднайшов історик, нинішній Голова УІНП Олександр Алфьоров.

Діючий документ: Конституція Орлика не була суто теоретичною. Вона реально діяла на території України у січні–квітні 1711 року під час визвольного походу гетьмана.

Доступність сьогодні: Скорочена електронна версія пам’ятки опублікована на сайті ЦДІАК України, а повний текст доступний на офіційному порталі Верховної Ради України.

Конституція України проголошує норми прямої дії, а її 5-та стаття чітко вказує: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ». Конституційне будівництво триває безперервно, допоки розвивається наше суспільство, проте його фундамент залишається непохитним — це свобода, європейський вибір та повага до людського життя як найвищої цінності.